Біла квітка і темні мандрівники…
Дивлячись на мурах, що занурилися в суцвіття білої лілії, ми мимоволі стаємо свідками зіткнення двох абсолютно різних світів, які зійшлися в одній точці простору й часу.
Перед нами — білосніжне суцвіття, що нагадує білу лілію. Її пелюстки розгорнуті наче чистий аркуш чи вівтар невинності. І на цьому бездоганному тлі — маленькі, темні, земні створіння. Мурахи.
Що вони роблять тут, у серці цієї крихкої краси?
Звісно, біолог одразу знайде раціональну відповідь про пошук нектару та збір поживи для підземної цитаделі. Але філософський погляд бачить у цьому дещо значно більше.
Ці маленькі мандрівники — відображення нас із вами. Мурахи облюбували саму суть квітки, де зароджується життя. Мураха, яка зазвичай проводить дні у пилу землі, раптом піднімається на вершину стебла. Для неї ця квітка — цілий космос, інший вимір. Це символ людського прагнення відірватися від рутини й торкнутися прекрасного.
Квітка не проганяє мурах за їхню темну простоту, а мурахи не руйнують квітку своєю присутністю. Це великий закон співіснування, де кожен виконує свою роль у великому театрі природи.
Біла квітка відцвіте за кілька днів. Мураха завершить свій земний шлях. Але цей момент — коли маленьке життя торкається вічної краси — залишається незмінним у своїй гармонії.
Зберігаймо здатність бачити велике у зовсім крихітному. Бажаю усім мирного та натхненного вечора.
Дід Макар
